Токсокароз: сучасний стан проблеми

Токсокароз – нематодозне захворювання м’ясоїдних, яке спричиняють нематоди Тохосаrа саnіs та Тохосаrа cati. Статевозрілі паразити локалізуються в шлунку та кишечнику собак, котів, песців, лисиць та інших м’ясоїдних, а їх личинки – у внутрішніх органах (печінці, легенях, м’язах, мозку, очах, нирках, серці) людини, собак, птиці, домашніх тварин та гризунів.

Збудники токсокарозу є найбільш поширеними гельмінтами собачих та котячих тварин у всьому світі. Згідно з даними літератури токсокарозна інвазія поширена від 2 до 79% серед популяції собак та 8–85% – котів.

Таке значне поширення токсокарозу серед тварин сприяє інтенсивному забрудненню довкілля яйцями токсокар, що є значною небезпекою для здоров’я людей, особливо дітей. Сприяють зараженню близький контакт господарів з інвазованими собаками та котами. Відсутність елементарних знань про небезпеку та шляхи зараження збудником цієї інвазії спричинюють зростання захворюваності серед людей.

При зараженні токсокарозом в організмі людини розвивається ларвальна (личинкова) форма інвазії „visceral larva migrans“, викликана мігруючими личинками токсокар. Людина виступає в ролі резервуарного живителя, однак не бере участі в циркуляції збудника, будучи для нього біологічним кутом.

Особливості етіології. Токсокароз – захворювання, характерне для цуценят до 6-ти місячного віку. Зараження більшості цуценят відбувається внутрішньоутробно при трансплацентарній передачі личинок від матері до плоду у другій половині вагітності або у перші дні життя, коли личинки виділяються з молоком матері.

Дорослі тварини також можуть хворіти. Хвороба у таких тварин виникає в результаті пригнічення імунної системи. Собаки можуть повторно заражатися незважаючи на наявність антитіл до збудника у їх крові. При заковтуванні дорослими тваринами інвазійних яєць Toxocara canis у кишечнику з них вилуплюються личинки, які з кров’ю мігрують до усіх органів і тканин. Личинки накопичуються у м’язовій тканині, внутрішніх органах, центральній нервовій системі організму тварин, зберігаючись там упродовж декількох років.

Собаки можуть заразитися при поїданні м’язів та внутрішніх органів резервуарних живителів (гризунів, свиней, жуйних тварин, птахів та земляних черв’яків), у яких містяться личинки токсокар. У такому випадку розвиток личинок відбувається без міграції. Суки, які годують цуценят, можуть заражатись при поїданні їх блювотних мас при облизуванні.

Патогенез, імунітет та клінічні ознаки. Інвазійні личинки токсокар, що потрапили в організм живителя, провокують постійну імунну відповідь, яка характеризується еозинофілією, лейкоцитозом, гіпергаммаглобулінемією та продукцією імуноглобулінів класу IgM, IgG та IgE. Останні виробляються на антигени токсокар, якими є екскрети, секрети, а також зовнішня поверхня личинок. Встановлено, що імуноглобуліни класу IgG є домінантними антитілами при токсокарозній інвазії. Однак, імуноглобуліни цього класу не є основними в захисті організму від інвазії. Високий рівень специфічних IgG в крові заражених тварин дає змогу встановлювати діагноз на токсокароз серологічними методами.

Імунітет при токсокарозі характеризується слабкою напруженістю і низькою специфічністю. Імунологічні показники в організмі хворих змінюються переважно в личинковій стадії розвитку паразита. Проявом часткового імунітету при токсокарозі є уповільнення або припинення розвитку мігруючих личинок паразита. При цьому останні зберігають свою життєздатність. Так, мігруючі личинки Toxocara canis припиняють розвиток в організмі дорослих собак. Але під час вагітності, коли рівень імунітету знижується, відбувається реактивація личинок, внаслідок чого відбувається зараження цуценят від матерів трансплацентарним шляхом або з молоком матері.

Патогенна дія токсокар на організм м’ясоїдних виражена при інтенсивній інвазії. Личинки токсокар в період міграції два рази порушують цілісність тканин: вперше – в період проходження із кишечника в кровоносну систему і вдруге – в момент перфорації легеневих капілярів і виходу в порожнину дихальних шляхів. Це супроводжується інокуляцією мікроорганізмів, а також виникненням больового синдрому при інтенсивній інвазії.

Паразитуючи в тонкому кишечнику, статевозрілі паразити викликають його закупорювання, а також закриття протоків печінки та підшлункової залози. Інколи токсокари викликають катаральне запалення тонких кишок, інтенсивний геморагічний ентерит, виразкову хворобу кишечнику. Токсокари виділяють токсини, які, всмоктуючись в кров, спричиняють загальну інтоксикацію організму.

Клінічні ознаки залежать від віку тварини, інтенсивності інвазії та стадії розвитку паразита. Внутрішньоутробна інвазія може призвести до народження мертвого приплоду або до загибелі новонароджених цуценят протягом декількох годин після народження. Цуценята можуть страждати від пневмонії, викликаної „трахеальною“ міграцією личинок, і загинути протягом 2-3-х діб після народження. У віці 2-3 тижнів загибель цуценят може спричинити кахексія, що виникає в результаті порушення моторики травного каналу, викликана статевозрілими паразитами.

Діарея, запор, блювота, кашель та носові витоки – клінічні ознаки, характерні для захворювання на токсокароз. Розтягнення стінки черевної порожнини, утворення так званого „пуза” відбувається в результаті накопичення газів в результаті дисбактеріозу. Можлива летальність через обструкцію жовчного міхура, жовчної чи панкреатичної проток та розриву тонкого кишечника.

Дорослі тварини хворіють рідко, тому прояв клінічних ознак захворювання для них не характерний. Міграція личинок спричинює значне підвищення печінкових ферментів (АСТ, АЛТ), пік якого припадає на 3 добу після зараження інвазійними яйцями. На 20 добу після зараження вдвічі збільшується загальний рівень IgG.

Діагностика. Діагностику кишкового токсокарозу у собак та котів здійснюють комплексно, враховуючи анамнестичні дані та характерні клінічні ознаки. Підтверджують діагноз шляхом виявлення у пробах фекалій тварин темно-коричневих з товстою комірчастою оболонкою яєць гельмінтів за допомогою копроовоскопічних методів.

Гельмінтокопрологічні дослідження для виявлення яєць токсокар у собак та котів рекомендують проводити флотаційними методами з центрифугуванням.

Проблема діагностики токсокарозу полягає у складності виявлення мігруючих личинок на ранній (міграційній) стадії інвазії, а також у вагітних сук, коли личинки знаходяться у тканинах та внутрішніх органах.

Визначення синдрому „visceral larva migrans“ можливе лише за використання серологічних методів діагностики. Серологічні тести дозволяють виявляти в сироватці крові чи інших рідинах організму специфічні антитіла чи циркулюючі антигени збудника.

Стійкість, надійність, відтворюваність результатів, швидкість, чутливість та специфічність діагностики токсокарозної інвазії в гуманній медицині продемонстровано у різноманітних тестах, які включають вестерн блот (Westen immuno blot), непрямий та конкурентний ELISA, латекс аглютинацію, радіо-алергосорбентний тест (RAST), непряму та пряму імунофлуоресценцію (IFAT, DFAT, CNBr-IFAT), реакцію гемаглютинації, флюоресценцію личинок другої стадії in vitro, зворотній імуноелектрофорез (CIEF), тест подвійної дифузії у гелі (DGDT) та швидкий тест (ToxocaraCHEK kit). На сьогодні перевагу віддають непрямому ELISA з використанням екскреторно-секреторного антигену.

На кафедрі паразитології та фармакології Білоцерківського національного аграрного університету розроблена імуноферментна тест-система для діагностики токсокарозу собак. Тест-система базується на виявленні антитіл класу IgG в сироватці крові тварин. Діагностичний набір проходить виробниче випробування.

Кафедрою ведуться розробки швидкого тесту для діагностики токсокарозу собак, у якому екскреторно-секреторні антигени токсокар імобілізовані на нітроцелюлозній мембрані тестового пристрою. Антитіла до T. canis, які присутні в сироватці крові, зв’язуються з імобілізованим антигеном. Зв’язані антитіла виявляють кон’югатом вторинних антитіл з колоїдним золотом. Поява рожевої смужки на імобілізаційній мембрані, яку виявляють візуально, свідчить про позитивний результат аналізу. Виявлення антитіл до токсокар в сироватці крові собак за допомогою цього тесту можливе за 5-10 хв. Проведені дослідження свідчать про високу кореляцію швидкого тесту з ELISA.

Серологічна діагностика токсокарозної інвазії у собак є найбільш ефективним методом для проведення моніторингових досліджень, направлених на вивчення поширення інвазії серед популяції тварин на певній території.

Лікування. Для лікування собак, хворих на токсокароз використовують солі піперазину, нілверм (левамізол, декаріс), тивідин (пірантел тартрат), морантел тартрат, фебантел (ринтал), мебендазол, фенбендазол, пірантел памеат, азинокс плюс, дронтал плюс, селамектин (стронгхолд) і ін.

Солі піперазину (диетилендиаміну) – піперазину адипінат, піперазину сульфат та піперазину фосфат – застосовують у дозі 0,2 г/кг маси тіла 3 дні підряд з фаршем, кашею та ін. без дотримання дієти.

Нілверм (тетрамізол, красверм, цитарин, аскаридил, декаріс, ветеринарний вермізол та ін.) призначають в дозі 0,2 г/кг одноразово. Препарат досить токсичний для м’ясоїдних, у молодняка в такій дозі інколи викликає блювоту. Тому для молодих тварин його слід призначати в дозі 0,01 г/кг маси тіла один раз на добу 2 дні підряд у формі 1% розчину.

Тивідин (пірантел тартрат, стронгід і ін..) як антигельмінтик використовують у вигляді солей: тартрата, памоата, ембоата. Пірантел тартрат – кращий нематодоцидний препарат. Його призначають у дозі 0,015 г/кг маси тіла один раз на добу 2 дні підряд з кормом.

Морантел тартрат (аналог пірантела) як і пірантел є малотоксичним препаратом (терапевтичний індекс 20). Його використовують у формі 12,5% гранулята в дозі 0,15 г/кг маси тіла (0,0188 г/кг за АДР) раз на добу 2 дні підряд з кормом або у вигляді 7,5% водного розчину в дозі 2 мл/кг маси тіла (розчин готують при підігріванні).

Фебантел (ринтал) призначають внутрішньо у дозі 0,01 г/кг маси тіла один раз на добу протягом 3-х днів з кормом або примусово у формі суспензії.

Мебендазол (мебенвет) має середню токсичність. Використовується у формі 10% грануляту в дозі 0,015 г/кг маси тіла одноразово з кормом.

Фенбендазол (панакур, Ное-881, оксилур) використовують у формі 10-2,5% суспензії, порошку чи гранулах. Є малотоксичним високоефективним препаратом. Його призначають внутрішньо з кормом у дозі 0,025 г/кг маси тіла один раз на добу протягом 5 діб.

Пірантел памоат застосовують у формі таблеток чи суспензії внутрішньо в дозі 0,005 г/кг маси тіла одноразово.

Дронцит (празиквантел) застосовують з кормом в дозі 0,005 г/кг маси тіла одноразово.

Азинокс-плюс в своєму складі містить празиквантел, тетрамізол та аміназин. Випускається у формі таблеток. Препарат застосовують внутрішньо з кормом у дозі 1 таблетка на 10 кг маси тіла одноразово.

Дронтал плюс випускається у формі таблеток, які містять празиквантел, пірантел ембенат та фебантел. Застосовують препарат внутрішньо з кормом одноразово у дозі 1 таблетка на 10 кг маси тіла.

Селамектин (стронгхолд) є похідним дорамектину. Випускається у вигляді 6% чи 12% розчинів для зовнішнього застосування у спеціальних піпетках 15, 30, 45, 60, 120 та 240 мг, розрахованих на певну вагу тварин. Препарат наносять краплями на чисту неушкоджену шкіру холки тварин.

За інтенсивної інвазії дегельмінтизацію проводять на фоні застосування кишкових адсорбентів для того, щоб продукти розпаду тканин гельмінтів не завдавали токсичного впливу на організм тварини. Ентеросорбенти застосовують за 2 дні до та після дегельмінтизації або через 5 годин після застосування антигельмінтика.

Дегельмінтизацію собак проводять на спеціально відведеному майданчику, який огороджений парканом і розміщений у місці, захищеному від вітру. Собаку витримують на прив’язку протягом доби після дегельмінтизації.

Виділені після дегельмінтизації фекалії відразу збирають у металеву ємкість та знезаражують шляхом кип’ятіння протягом 10–15 хв. або заливають щонайменше на 3 години 10% розчином хлорного вапна (на 100 г фекалій не менше 0,5 л розчину). Майданчик, вкритий бетоном, знезаражують 10% розчином хлорного вапна з розрахунку 1 л/1 м², а ґрунт – 3% розчином карбатіона з розрахунку 4 л/1 м².

Окрім того, за токсокарозної інвазії показане патогенетичне лікування. Так, за високої температури застосовують жарознижуючі препарати, у випадку вираженої бронхообструкції призначають бронхолітики, для зниження алергічних проявів – антигістамінні засоби, за виражених змін функціонального стану печінки – гепатопротектори, за наявності клінічних та лабораторних ознак зниження імунітету тварин перед призначенням антигельмінтиків проводять курс лікування імуномодуляторами, за наявності піогенних абсцесів у печінці або інших бактеріальних ускладнень додатково призначають антибіотикотерапію.

Профілактика. Профілактика токсокарозної інвазії повинна забезпечувати попередження інвазування людей личинками токсокар, а також зменшити можливість ураження гельмінтами м’ясоїдних тварин.

Яйця токсокар є стійкими до несприятливих умов довкілля та залишаються інвазійними упродовж багатьох років. За відсутності засобів, направлених на знищення інвазійних яєць у довкіллі, важливим завданням залишається попередження контамінації яйцями токсокар навколишнього середовища. Вирішення його можливе за: ефективної діагностики та лікування хворих на токсокароз тварин; попередження забруднення фекаліями домашніх тварин громадських місць, дотримання особистої гігієни та поширення гельмінтологічних знань щодо даного гельмінтозу серед населення.

Для попередження забруднення довкілля яйцями токсокар необхідно проводити боротьбу з безпритульними тваринами та корекцію чисельності собак в населених пунктах, попереджувати доступ собак до громадських місць (особливо дитячих майданчиків), обладнувати спеціальні майданчики та зони на території населених пунктів для вигулу собак, прибирати фекалії собак власниками тварин у місцях їх вигулу, проводити профілактичну дегельмінтизацію собак.

Необхідно донести інформацію до населення про вплив токсокар на організм тварин та людини, про можливі шляхи передачі збудника інвазії як тваринам, так і людині.

Власникам тварин необхідно здійснювати профілактичні дегельмінтизації собак, які починають з 3-х тижневого віку. Повторну дегельмінтизацію здійснюють у 1,5 міс. віці за 10–12 діб перед першою вакцинацією. Дорослим тваринам обробку проти гельмінтів проводять 2 рази на рік.

Дотримання основних правил профілактики токсокарозної інвазії у собак та котів забезпечить благополуччя щодо цієї інвазії багатьох людей.