Саркоптози продуктивних тварин

Саркоптози (короста) — збірна назва групи паразитарних захворювань, в основі яких лежить одна з постійних клінічних ознак — свербіж, а також запальна реакція шкіри, випадіння шерсті.

Захворювання спричиняють коростяні кліщі, що належать до 2-х родин: Psoroptidae і Sarcoptidae, до складу яких входять 5 родів: Psoroptes, Chorioptes, Otodectes, Sarcoptes, Notoedres. Виходячи з відомого принципу — назва захворювання походить від назви роду збудника, існують такі саркоптози (захворювання) — псороптоз, хоріоптоз, отодектоз, саркоптоз, нотоедроз. З огляду на специфічність збудників коростяних захворювань, у кожного виду тварин паразитують кліщі, властиві цьому виду хазяїна.

Саркоптоїдні кліщі належать до облігатних паразитів, важливою відмінністю більшості видів яких є адаптація до розвитку від яйця до імаго в організмі хазяїна. Передача від однієї тварини іншій здійснюється, головним чином, шляхом контакту. Подальші популяції кліщів, що спричинили захворювання, розвиваються в організмі уражених тварин без подальшого надходження паразитів ззовні.

Морфологічні та біологічні особливості саркоптоїдних кліщів Рід Psoroptes (нашкірники).

Ці кліщі мають видовжено-овальну форму тіла завдовжки 0,5–0,8 мм (рис. 1). Ротовий апарат колюче-рвального типу, добре пристосований для проколювання епідермісу та споживання лімфи. На 1-й, 2-й, 3-й парі ніг на членистих стриженьках розміщені присоски.

Яйця у накожників асиметричні, пласкою стороною прилягають до шкіри тварини, фіксуючись до поверхні шкіри маточним секретом.

Рід Chorioptes (шкіроїди). Розміри тіла їх 0,3–0,5 мм, форма тіла — видовжено-овальна, хоботок округлий, короткий, із клиноподібними щелепами, що забезпечують гризучий механізм живлення лусочками епідермісу та продуктами запалення (рис. 2).

Рід Otodectes. Ці кліщі подібні до кліщів Psoroptes і Chorioptes. Тіло кліщів овальне. Хоботок слабо виступає, містить ротовий апарат гризучого типу (рис. 3). У самців немає абдомінальних відростків, натомість на задній поверхні тіла є 2 горбки, від яких відходять по дві довгі й короткі щетинки. Четверта пара ніг у самців слабо розвинена, у самок — зредукована.

Рід Sarcoptes. Кліщі цього роду округлої форми, досягають у діаметрі 0,4 мм, мають короткі кінцівки, що незначно виступають за краї тіла (рис. 4).

Найважливішою відмінною ознакою є наявність множинних поперечних борозенок і лусочок на спинній поверхні, чого немає в інших коростяних кліщів, що паразитують у домашніх тварин.

Рід Notoedres. Вони нагадують кліщів роду Sarcoptes, мають округлу форму і короткі кінцівки, відрізняються від саркоптесів наявністю концентричних борозенок і відсутністю шипів. Самки в шкірі розташовуються не поодинці, а у скупченнях, що називаються «гніздами».

Особливість усіх саркоптоїдних кліщів — відсутність очей і органів дихання. Кліщі споживають кисень усією поверхнею тіла. Це має практичне значення: кліщі гинуть від акарицидів фумігатної дії.

Життєвий цикл — розвиток кліщів

Коростяні кліщі розвиваються постадійно: яйце, личинка, протонімфа, телеонімфа, імаго. Запліднена самка, залежно від виду, відкладає 40–60 яєць. Розвиток із яйця через стадії личинки і 2-х німф до дорослої особини триває близько 14–20 днів. Самка накожників прикріплює яйця до поверхні шкіри тварини-хазяїна клейким секретом.

Яйця мають щільну оболонку, завдяки якій вони більш стійкі порівняно з іншими фазами розвитку до впливу акарицидів та інших несприятливих чинників. Накожники чутливі до впливу низьких температур, сухого повітря, інсоляції. У тваринницьких приміщеннях (поза організмом тварини) кліщі залишаються життєздатними до 65 днів, на пасовищах — не більш як 1–2 дні.

Зудні (Sarcoptes) паразитують у товщі шкіри. Вони прогризають вузькі ходи в твердому епідермальному шарі шкіри. У цих ходах вони живляться клітинами тканин під роговим шаром покривного епітелію.

Запліднені самки в ходах відкладають яйця, з яких через 3–5 днів вилуплюються шестиногі личинки, що вибираються на поверхню шкіри. Потім личинки проникають у верхні шари шкірного покриву, де линяють, перетворюючись на німф і імаго.

Вилуплені дорослі самці запліднюють самку, яка створює нові ходи або збільшує «тунелі», прогризені личинками. Передача інвазії здійснюється при контакті тварин із личинками, які часто виявляються на поверхні шкіри.

Епізоотологічні особливості коростяних кліщів

Саркоптоїдози належать до епізоотичних захворювань у зв’язку з контагіозністю та можливістю необмеженого поширення. Псороптозами хворіють вівці, велика рогата худоба, коні, кролі, кози. Вівці хворіють на псороптоз у будь-якому віці, але головним чином молоді, особливо тонкорунних і напівтонкорунних порід.

Сприятливий час для розвитку псороптозу — осінь і зима. Весняна стрижка овець уповільнює перебіг інвазійного процесу, іноді в цей період він зовсім припиняється. Однак залишаються в отарі носії P. ovis, у яких можна виявити кліщів у глибоких складках шкіри.

У ягнят хвороба з’являється з 2–3-місячного віку внаслідок контакту з інвазованими вівцематками в літній період. Інкубаційний період хвороби 2–4 тижні. При гострому перебігу у овець спостерігається сильний свербіж. Вогнища ураження локалізуються по боках тулуба, на спині й крижах, де місцями випадає шерсть (рис. 6). Через 6–8 тижнів накожниками може бути уражена майже вся шкіра тварини, крім голови і ніг. У вогнищі ураження шерсть сплутана, легко висмикується. Ці місця називають «забоєм». При появі нових вогнищ ураження тварини починають посилено чесатися.

Вівці швидко худнуть, стають анемічними. За поганого утримання та годівлі процес закінчується летальним наслідком.

Збудник псороптозу великої рогатої худоби — кліщ P. bovis. На ВРХ накожники спочатку поселяються на верхній частині шиї, корені хвоста, крижах.

При гострому перебігу хвороби спочатку відзначають посилене почухування або вилизування спини та боків, далі — лущення епідермісу, випадіння волосся, підвищення вологості шкіри й утворення м’яких кірочок. У вогнищах ураження шкіра стає складчастою, облисілою, вкривається щільними кірками.

Накожникова короста великої рогатої худоби характеризується хронічним перебігом. У літній час процес затухає, у стійловий період (взимку) загострюється. Псороптоз великої рогатої худоби набуває дедалі більшого поширення і великого економічного значення у США та країнах Європи, що пов’язано з інтенсивними методами розведення тварин.

Псороптоз кролів — збудник хвороби Psoroptes cuniculi. Хворіють головним чином кролематки. Хвороба характеризується ураженням шкіри внутрішньої поверхні вушних раковин. У слуховому проході накопичуються сірувато-жовті лусочки, утворюючи товсті кірки. При ускладненнях запальний процес переходить на мозкові оболонки, внаслідок чого у кролів порушується координація рухів, і вони гинуть.

Хоріоптоз

Існувала раніше думка, що збудниками цього виду корости у кожного хазяїна є специфічні види кліщів (Chorioptes bovis, C. ovis, C. equi), переглянута. Нині вважають, що всі види кліщів роду Chorioptes належать до одного виду — Chorioptes bovis.

Збудники хоріоптозної (кожеїдної) корости паразитують на певних ділянках тіла хазяїна. У ВРХ кліщі паразитують у ділянці кореня хвоста, згинальної поверхні путового суглоба.

Інвазійний процес може переходити на круп і спину, внутрішню поверхню стегон, на вим’я, на мошонку бугаїв. Кожеїдна короста у ВРХ спостерігається в прохолодну пору року, тяжче перебігає у телят. На уражених ділянках утворюються тонкі сухі лусочки, кірки, шкіра стає грубою, тріскається, волосся випадає.

Хоріоптоз кролів проявляється ураженням вушної раковини, кліщі паразитують у зовнішньому слуховому проході.

Саркоптозна короста, спричинена кліщами, тяжко перебігає у свиней, коней, кіз. Саркоптоз — єдина форма корости у свиней. У великих свинарських господарствах трапляються ензоотії цього захворювання. Перші вогнища ураження з’являються на голові (навколо очей, на вухах і щоках), на спині, боках і внутрішніх поверхнях стегон. Інвазійний процес надалі поширюється по всьому тілу. На уражених місцях спостерігаються почервоніння та лущення шкіри, на ній з’являються вузлики, лусочки. Шкіра ущільнюється і потовщується, стає складчастою, випадає щетина. Вважають, що саркоптоз у свиней перебігає у 2-х формах: вушній і тотальній.

Вушна форма клінічно проявляється переважно у старих свиноматок і кнурів. Тотальна форма саркоптозу трапляється у свиней різних вікових груп, але частіше у молодняка 3–6 місяців. У молодих тварин відзначають свербіж, погіршується загальний стан. Перші ознаки ураження шкіри проявляються у вигляді дрібних червоних папул і еритем у ділянці очей, на морді, у ділянці колінних сухожиль.

При морфологічному дослідженні основні зони ураження в шкірі поросят при саркоптозі розташовувалися в роговому, зернистому та шипуватому шарах епідермісу. Однак часто було зачеплено й регенераторний базальний шар (рис. 11, 12).

У коней перші симптоми (свербіж) виникають через 2–3 тижні після зараження. Облисіння, розчухи, кірочки швидко переходять із первинного вогнища (шкіра голови) на інші частини тіла: шию, тулуб і верхні частини кінцівок. У коней часто розвивається хроніосепсис, а далі кахексія, вони гинуть.

Патогенез

Механізм патогенного впливу коростяних кліщів на макроорганізм приблизно однаковий. Повзаючи по тварині, накожники своїми довгими щетинками на кінцівках і присосками подразнюють рецептори шкіри та викликають первинний свербіж. Тварини хапають зубами сверблячі місця, ранять шкіру, змочують її слиною. Наявність вологи у вогнищах ураження сприяє розмноженню кліщів.

На місці пошкодження шкіри хоботками з’являються ранки, куди проникає слина кліщів. Вона подразнює нервові закінчення тканин. Таким чином виникає вторинний свербіж. Тварини труться об різні предмети ураженими місцями й травмують тканини. Виділена лімфа накопичується на шкірі, висихає і з відмерлими клітинами епідермісу утворює щільні кірки.

Під впливом продуктів розпаду клітин шкіри в організмі хворої тварини накопичуються активні речовини медіаторної дії, передусім гістамін та ін., які подразнюють судинно-тканинні рецептори, що призводить до розвитку алергічних реакцій.

Збільшення кількості вогнищ запалення тягне за собою погіршення загального стану тварини та реактивності шкіри.

Більш сильний патогенний вплив на організм тварини чинять зудні (Sarcoptes). Утворюючи ходи у субепідермальному шарі шкіри, вони значно травмують шкіру, порушують нормальні функції сосочкового шару дерми, її залоз, судин, нервів. Механічне подразнення тканин, надходження слини кліщів викликають алергічну реакцію організму тварини.

Саркоптоз людини

Відомо, що у людини паразитують кліщі роду Sarcoptes. Люди легко заражаються від тварин, найчастіше від собак, але спалахи реєструють і у тваринників, що обслуговують ВРХ і свиней. Найбільше уражаються частини тіла, що перебувають у прямому контакті з тваринами, включаючи долоні, зап’ястя, передпліччя та груди (рис. 13). На шкірі з’являються почервоніння, папули, свербіж, які зникають через кілька тижнів. У людей, що повторно контактують із хворими тваринами, відзначається гіперчутливість, яка проявляється минущим висипом.

Діагностика

Для встановлення остаточного діагнозу вирішальне значення має мікроскопічне дослідження зіскрібків шкіри уражених тварин. Безумовно, враховують симптоми хвороби та епізоотологічні дані.

Для виявлення накожників і зуднів зіскрібки беруть із 2–3 неущільнених ділянок на межі ураженої та здорової шкіри. Для виявлення кожоїдів — із центру вогнища ураження. Існує багато відомих і досить простих методів акарологічних досліджень. Метод А.В. Алфімової. Зіскрібки поміщають у чашку Петрі й ставлять у термостат при температурі 35–40 °С на 10–15 хвилин. Забравши чашку Петрі з термостата, досліджують дно чашки під мікроскопом. Метод М.Г. Хатіна. У пробірку поміщають зіскрібок шкіри, заливають його підігрітим до 30 °С фізіологічним розчином і центрифугують 5 хвилин при 1500 об./хв., потім верхній шар рідини зливають, осад досліджують на предметному склі під мікроскопом. Існують й інші методи лабораторної діагностики саркоптоїдозів. В умовах господарства за наявності мікроскопа можна досліджувати кірочки зіскрібка, наносячи на них кілька крапель гасу. Зволожений зіскрібок покривають іншим предметним склом, щільно притискають пальцями верхнє до нижнього скла і досліджують під мікроскопом. Кліщі під впливом парів гасу починають рухатися і добре видно під мікроскопом. Діагноз вважають установленим, якщо в зіскрібках виявляють кліщів або їхні яйця. У 2008 році виконано експериментальну роботу щодо використання для зажиттєвої діагностики псороптозу овець методу імуноферментного аналізу. З огляду на можливості встановлення діагнозу цієї інвазії простими лабораторними методами, ІФА, на наш погляд, має пізнавальне і теоретичне значення.

Лікувально-профілактичні заходи

Їх проводять за трьома напрямами:

1. Знищення кліщів на тілі тварин.

2. Дезакаризація тваринницьких та інших приміщень, де перебували хворі тварини.

3. Поліпшення раціонів годівлі та умов утримання тварин.

На території СНД, зокрема й в Україні, для лікування тварин при саркоптоїдозах використовують препарати макроциклічних лактонів: івомек 1 %, івомек 0,5 %, івомек 0,5 % премікс, баймек, дуодин, пандекс, нововерм, біомектин, бровермектин, універсм 0,2 % премікс, дектомакс, аверсект-2, мазі авермектинові, мокседин та ін. Ці препарати випускають і впроваджують у практику як вітчизняні, так і зарубіжні фармацевтичні фірми.

Дія макроциклічних лактонів івермектину унікальна і не має аналогів серед інших протипаразитарних препаратів. В основі цієї дії лежить хімічна речовина, що слугує для передачі сигналів між нервовими клітинами або від нервової клітини до клітини м’язової тканини. Ця речовина — нейромедіатор — називається гамма-аміномасляною кислотою (ГАМК). Дія препарату полягає в блокуванні передачі нервових імпульсів між нервовими закінченнями і клітинами м’язової тканини, що призводить до паралічу та загибелі паразита.

Рекомендовані дози і навіть 30-кратне передозування терапевтичної дози препаратів івермектину цілком безпечні для сільськогосподарських тварин.

Він не впливає на ацетилхолін, що є основним медіатором периферичної нервової системи у ссавців, слабо проникає в центральну нервову систему ссавців, де ГАМК функціонує як нейромедіатор.

Як показали дослідження івермектину, проведені в лабораторних умовах за кордоном, одноразова терапевтична доза 0,2 мг на 1 кг живої маси забезпечує ефективне лікування саркоптозу. Дозування 0,2–0,3 мг івермектину/кг підтверджене не лише лабораторно, а й широко клінічно; івермектинові препарати в такому дозуванні застосовуються з середини 80-х років минулого століття.

ТОВ НВП «БІОТЕСТЛАБ» розробило і виробляє препарат на основі івермектину — Іверон-10. Застосовують препарат для лікування тварин при псороптозі, саркоптозі.

Іверон-10 вводять великій рогатій худобі підшкірно в ділянці лопатки у дозі 1,0 мл на 50 кг маси тіла одноразово. Свиням цей препарат вводять підшкірно або внутрішньом’язово в дозі 1,0 мл на 33 кг маси тіла одноразово.

Осіння обробка препаратом Іверон-10 забезпечує профілактику зараження тварин коростяними кліщами в той період, коли інтенсивність захворювання має тенденцію до зростання. Щоб уникнути перехресного зараження тих чи інших видів тварин, препарат слід вводити всьому поголів’ю, що перебуває в контакті, аби запобігти спалаху захворювання.

Протягом решти року планова обробка препаратом Іверон-10 необхідна з метою профілактики інших паразитарних захворювань (сифункульозу, нематодозів, ентомозів).

Іверон-10 завдяки оригінальній технології виробництва нової лікарської форми, а також новим компонентам, що входять до складу препарату, на відміну від багатьох його попередників (аналогів), є безболісним при введенні і не спричиняє негативних наслідків у місці ін’єкції.

У рекомендованих дозуваннях Іверон-10 не має ембріотоксичної, тератогенної та мутагенної дій. Також не було відзначено канцерогенної дії препарату.

Наприклад, це дуже важливо при застосуванні у вагітних тварин. У супоросних свиноматок деякі препарати-аналоги викликають гостру больову реакцію при введенні, що може призводити навіть до викиднів.

Окрім цієї групи препаратів, досить ефективні сполуки на основі синтетичних піретроїдів: неостомозан, бутокс, ектапор, ектомін, сумінак, дельцид та ін.