Хвороба Ауєскі: чи варто звертати увагу?

Хвороба Ауєскі: чи варто звертати увагу?

Історичні відомості. Вперше клінічні ознаки хвороби Ауєскі були описані 1813 року у ВРХ, а 1849 року в зв’язку з характерними клінічними особливостями захворювання було названо як «псевдосказ». 1902 року угорський вчений Аладар Ауєскі ізолював вірус та віддиференціював його від сказу, в зв’язку з цим, захворювання офіційно отримало назву – «хвороба Ауєскі». Лише 1931 року в США було виділено вірус від домашніх свиней. 1934 року вірус було віднесено до групи герпесвірусів, відповідно до його серологічної спорідненості з вірусом звичайного герпесу.

Після Другої світової війни, в зв’язку з інтенсивним розвитком сільського господарства, випадки прояву захворювання серед свиней значно зросли. У 70-х роках ХХ століття хвороба Ауєскі була чинником найбільших економічних втрат у галузі свинарства по всьому світі.

В 1990-х роках в Скандинавських країнах та Великій Британії розпочали діяти перші програми з викорінення хвороби Ауєскі. На сьогодні такі країни, як Австрія, Чехія, Данія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Угорщина, Люксембург, Нідерланди, Швеція, Швейцарія, Словаччина, Велика Британія та США вважаються вільними від вірусу серед домашніх тварин, хоча серед дикого поголів’я свиней вірус трапляється у від 4% до 66% випадків.

Вірус вражає всі види ссавців, за виключенням приматів. Особливістю є те, що свині є основним переносником та джерелом збудника інфекції, оскільки вірус може персистувати в їхньому організмі довгий період, в той час, як інші види тварин гинуть внаслідок інфекційного процесу. Люди не хворіють.

Збудник належить до роду Varicellovirus, підродини Alpha-Нerpesviridae, родини Herpesviridae. Це зумовлює його основні характеристики: тропність до епітеліальних клітин, тривале персистування в організмі.

Передача проходить переважно за прямого контакту з інфікованою твариною, або через забруднені (контаміновані) предмети догляду, воду чи корм. Кількість вірусу, необхідної для зараження, – 104-5, для поросят вона менша – 102, тому вважається, що вірус не є висококонтагіозним. Основним шляхом інфікування є назальний, оральний та статевий (із інфікованими вагінальним слизом та спермою), рідко кон’юнктивальний. Вірус здатен долати трансплацентарний бар’єр, переважно в останній третині поросності та інфікувати плоди. Також можливе виділення з молозивом у свиноматок.

М’ясоїдні, дикі тварини, гризуни є переносниками вірусу лише на невеликих територіях, оскільки ці тварини швидко гинуть, і виділення вірусу відбувається в дуже малих кількостях.

Зараження домашніх тварин від диких свиней можливе лише у випадку прямого контакту, поїдання корму зі спільних годівниць та поїлок.

Основним переносником вірусу на великі відстані є забруднений транспорт. Особливо, після далеких перевезень інфікованих свиней в умовах підвищеного стресу.

Можливе перенесення вірусу через повітря, так зафіксовано поширення збудника на відстань 30 км від ураженої ферми.

Виділення вірусу у свиней відбувається з усіма секретами, екскретами та з видихуваним повітрям. Титр вірусу у назофарингіальному слизі сягає 106-108. Під час піку розмноження вірусу одна свиня за 24 години здатна виділити з видихуваним повітрям до 105.3 вірусних частинок.

Стійкість в навколишньому середовищі залежить від вологості, рН та температури. В середньому інактивація вірусу проходить за 24 години. Під дією ультрафіолетового проміння, в сухих умовах вірус інактивується досить швидко. За низьких температур вірус може зберігатися досить довго. Так при -200С – тижнями, а при -400С – роками. Температура 600С інактивує вірус вже за 1 хв. У м’ясі забитих свиней вірус інактивується при нагріванні до 800С.

Вірус хвороби Ауєскі чутливий до більшості дезінфектантів, при їх виборі слід враховувати здатність препарату працювати в присутності органічних решток. Виключення становлять дезінфектанти, що діють за рахунок зміни рН та дезінфектанти на основі фенолів та спиртів.

Після інфікування ороназальним шляхом вірус починає розмножуватися в епітеліальних клітинах верхніх дихальних шляхів. Через нервові закінчення вірус проникає в нервові волокна, звідки мігрує до центральної нервової системи, викликаючи менінгоенцефаліти в місцях розмноження.

Потрапляючи в кров, вірус розноситься по організму та локалізується, переважно, в клітинах епітеліального походження, лімфатичних вузлах, васкулярному ендотелії, макрофагах.

У свиней тропізм вірусу хвороби Ауєскі, а отже і клінічні прояви захворювання, залежать від вірулентності збудника. Так високовірулентні штами є переважно нейроінвазивними, штами з відносно середньою чи низькою вірулентністю вражають респіраторний тракт, а адаптовані, атенуйовані штами, зазвичай, супроводжують свій патологічний вплив репродуктивними порушеннями.

Клінічні ознаки хвороби Ауєскі – підвищення температури, погіршення апетиту, млявість, погіршення дихання, підвищена салівація, кашель, чхання, блювота, тремтіння. Швидкість, сила та широта клінічних проявів залежать від шляху потрапляння вірусу, його кількості та вірулентності, а також від віку та імунологічного стану свині. Так у поросят до тижневого віку часто спостерігають смертність практично без клінічних проявів, у віці 2-3-х тижнів летальність до 100% із симптомами нервових порушень. Вже з 4-го тижня життя смертність знижується до 50%. У свиней старшого віку (3-6 міс.) вражається переважно респіраторна система. Клінічно спостерігають зниження приростів, ознаки пневмоній. Часто трапляються випадки коінфікування вірусними агентами та вторинною бактеріальною мікрофлорою, що ускладнює перебіг та часто призводить до загибелі тварини.

У поросних та ремонтних свинок клінічний прояв залежить від фази поросності та супроводжується ембріональною смертністю, розсмоктуванням плодів, їх муміфікацією, абортами чи мертвородами.

Як усі герпесвіруси, вірус хвороби Ауєскі характеризується здатністю до тривалої персистенції в організмі інфікованої тварини, перебуваючи, в основному, в нервових гангліях і мигдалинах. В такому стані вірус не розмножується і не проявляє патогенного впливу на тварину, проте в стресових ситуаціях та при зниженні імунореактивності організму відбувається реактивація вірусу, при цьому спостерігається погіршення загального стану тварини та активне виділення збудника в навколишнє середовище.

Картина патрозтину залежить від характеру клінічних проявів захворювання: при нервовій формі – гіперемія судин головного мозку, при респіраторній – набряк легенів, точкові розсіяні некрози з геморагіями та інтерстиціальна бронхопневмонія; при репродуктивній – плацентити та метрити, у абортованих чи мертвонароджених плодів спостерігають некрози в печінці, селезінці, легенях та лімфатичних вузлах.

При постановці діагнозу потрібно враховувати подібність клінічних проявів хвороби Ауєскі зі сказом, хворобою Тешена, класичною та африканською чумою, стрептококозом, РРСС, ЦВС-2, отруєнням кухонною сіллю, миш’яком і ртуттю, конгенітальним тремором та гіпоглікемією.

Характерним є те, що більшість хвороб характерні лише для свиней, тоді як псевдосказ вражає більшість сільськогосподарських тварин.

Детекція вірусу в тканинах і органах загиблих поросят проводиться за допомогою методів ПЛР. На дослідження доцільно відправляти легені, селезінку, печінку, нирки, лімфатичні вузли. Найбільшу концентрацію вірусу виявляють в трійчастому та нюховому гангліях і мигдалинах. Від живих тварин доцільно відбирати назофарингіальні мазки, оскільки найбільша концентрація вірусу саме в респіраторному тракті.

У випадку персистенції вірусу в лімфатичних вузлах, його виділення в зовнішнє середовище практично не відбувається, тому методика ПЛР є малоефективною.

В даному випадку доцільно використовувати серологічні методи для виявлення інфікованих тварин. Дослідження ґрунтується на виявленні специфічних антитіл до вірусу хвороби Ауєскі в сироватці крові досліджуваних тварин. Так навіть у випадку, якщо контакт збудника із організмом свині відбувся давно, ми маємо можливість виділити інфікованих тварин і навіть прослідкувати активність вірусу в стаді (використовуючи метод серопрофілювання). Серологічний метод діагностики активно використовується у господарствах, де проводиться викорінення вірусу шляхом постійної вакцинації.

Імунітет після інфікування – пожиттєвий, оскільки вірус персистує в організмі свині, і можливості його повністю елімінувати не існує. Відбувається процес так званої «імунізуючої субінфекції», коли невелика кількість збудника в організмі постійно подразнює імунну систему, провокуючи підтримання сталого рівня антитіл в організмі свині, яка при цьому не хворіє. Так навіть тварини, у яких ніколи не проявлялись клінічні ознаки хвороби, можуть бути вірусоносіями і становити загрозу для неінфікованого свинопоголів'я.

Лікування та профілактика.

Специфічного лікування при захворюванні на хворобу Ауєскі не існує, при ураженні респіраторної системи доцільно проводити антибіотикотерапію хворим свиням, з метою недопущення розвитку вторинної бактеріальної мікрофлори. При нервовій формі – тварину вилікувати неможливо.

Єдиним методом контролю збудника в господарстві є вакцинація. Постійна вакцинопрофілактика дає можливість зменшити виділення вірусу в навколишнє середовище, таким чином знизити інтенсивність поширення вірусу серед поголів’я свиней. Вакцинація також дасть змогу попередити клінічний прояв захворювання у вже інфікованих тварин.

Сьогодні з метою викорінення вірусу хвороби Ауєскі із господарства використовують, так звані, «марковані» вакцини. Їх використання дає можливість віддиференціювати інфікованих свиней від неінфікованих, проте вакцинованих. Із віріона таких вірусів вилучений певний фрагмент (часто це поверхневий протеїн gE). Це не впливає негативно на здатність вірусу до культивування та не підвищує його вірулентність.

З метою перевірки поголів’я на присутність польового вірусу, сироватку крові від свиней досліджують на присутність двох типів імуноглобулінів до gEта gBбілків. Якщо ми виявляємо gBантитіла та не виявляємо gE, це означає, що така тварина вакцинована проти вірусу хвороби Ауєскі та вільна від польового його типу. Якщо ми виділяємо антитіла проти обох глікопротеїнів, це означає, що тварина інфікована, незалежно від того, була вона вакцинована чи ні. Виділення антитіл тільки проти gEє неможливим, це вказує на те, що постановка тесту була проведена неправильно.

Методика вакцинації маркованою вакциною широко використовується в країнах, де прийнято рішення про звільнення свинопоголів'я від вірусу псевдосказу. В Україні вже кілька років діє така Інструкція, в якій прописано методику вакцинопрофілактики та діагностику процесу оздоровлення стада.

Основним методом профілактики захворювання є недопущення потрапляння вірусу в господарство. Постійний серологічний контроль поголів’я, яке надходить з інших ферм. Підвищена біобезпека, що являє собою заходи дезінфекції, обслуговування дезбар’єрів та дезкилимків, вимоги до гігієни персоналу та ін. Обмеження можливості потрапляння сторонніх осіб та тварин на територію ферми.

Слід пам’ятати, що спалах хвороби в господарстві завжди можна попередити, слід лише серйозно та з відповідальністю підійти до поставленого завдання.

Зважаючи на серйозність проблеми, досить складний процес оздоровлення та економічні збитки, викликані захворюванням, слід максимально звернути увагу на гостроту питання, що постало перед свинарями України у вигляді хвороби Ауєскі.